Олександр Лазарєв народився 19 жовтня 1954 року в Кривому Розі.
Сюди його мама приїхала у гості до сестри, з мальовничого козацького
села Миколаївка, що в Казанківському районі на Миколаївщині і тут
привела його у світ. До чотирьох років Сашко жив у селі.
Я тут проріс, як жовтий сонях, із землі,
Навчився мріяти, любити і співати.
Мене взяли на свої крила журавлі
І понесли по білім світі мандрувати.
Красиво співали і батьки Олександра. На свята у їх новому будинку,
уже на Криворіжжі, в селищі Валявка, куди в 1958 році переїхала сім’я,
збиралися родичі, земляки, куми й сусіди, а як доходило до пісні – це
було найголовніше дійство, тільки сиди і слухай. Співали так, що німіло
все навкруги. Здавалося, затихали навіть солов’ї.
Як приїдуть куми на свята,
Та почнуть усі разом співати –
Перехоплює дух, що й казать,
Од пісень "розривається" хата.
Музика стала поштовхом для написання перших віршів, на які він
отримав схвальні відгуки вчителів літератури Вітенко Марії Василівни і
Шишкіної Валентини Іванівни. Писав про те, що оточувало у навколишньому
світі, що хвилювало.
Сонце за обрій сідає, зірка вечірня встає.
Мати у степ поглядає – чадо чекає своє.
Куриться шлях під ходою чорних потомлених ніг.
Сонце біжить з чередою, тьохкає дзвінко батіг.
В когось гармошка заграла, чути десь пісню і сміх,
Молодь під клубом гуляла... Хлопець ступив на поріг.
Щоки від спеки червоні, стріхою чубчик стирчить,
Очі усміхнено-сонні. Зморений! – ледве стоїть...
От і скінчилася днина. М’яко влягається пил.
Сонцем налитого сина мати садовить за стіл.
Часто, коли всі лягали спати, Сашко виходив надвір, сідав на порозі
і слухав ніч. Дивився на зоряне небо, всотував душею, як співає
Україна, як заливаються в гущавині посадки солов’ї, писав свої вірші,
мріяв про кохання.
Серденько співає, солодко тремтить,
Бо в садку вишневім милая стоїть.
Очі опустила, мне в руках косу.
По вузенькій стежці квітку їй несу.
Всі оббігав луки, всі сходив поля:
"Глянь, яка то квітка, зіронько моя!
Та, що ти просила… Ледве відшукав!"
На долонях в хлопця Зорецвіт лежав.
"Зорі мої, зорі! Скільки в небі вас?
Та не знають зорі, як кохають нас.
Як за очі сині й макові вуста
Любий серед ночі Зорецвіт дістав."
Не полишав Сашко дружбу з поезією і в студентські роки. Писав і
українською, і російською мовою. Тут же закінчив курси журналістів. Вже
в той час Володя Гай, товариш по інституту, брав деякі його вірші і
писав на них пісні. Але з часом баян і вірші відійшли на задній план,
їх витіснив магнітофон і електронна музика. Інколи – раз чи два на рік
– виймав з шухлядки Сашко свої твори, пробігав очима по відболілих
рядках і ховав назад.
Разбежался степной ветерок,
Развевает луну, как косынку.
Закрутил под ногами снежок,
Растревожил старушку-тропинку.
На опушке в пунцовом огне
Догорает рябина во сне.
Что ей, стужей измученной, снится?
Как одной-одинёшенькой спится?
"Где же друг твой – забытая сласть?
Где его молодецкая страсть?" –
"Он к другой на свиданье умчал ", –
Над полями пугач прокричал.
"Ох ты, любушка, тихая грусть!..
Но судить я его не берусь.
Спи, он утром вернется домой...
Потому, что я тоже такой."
Зовні спокійний, Олександр в душі революціонер. Можливо, це ще був
і протест поетичної душі проти засилля зарубіжної "попси" на
українській естраді, в якій часто-густо не було ні слів, ні музики, як
таких, а можливо, і Анастасія – жінка-легенда із сибірської тайги,
спонукала його до пісенної творчості.
У 2000 році одна за одною починають з’являтися його пісні. Олександр співає їх під баян друзям і отримує схвальні відгуки.
Доля зводить його з прекрасною людиною, талановитим музикантом і
аранжувальником Сергієм Пахомовим, який робить вдалі аранжировки його
пісень – і вже вони звучать з долинської сцени все частіше і частіше.
Нелегко далися перші кроки в творчості і на сцені: в 46 років треба
було починати з нуля.
Олександр переконаний, що пісня – найкоротший шлях до серця
слухача, що саме пісня – то велика сила, яка здатна згуртовувати людей.
Вона може вивести людину з критичної ситуації і наставити на праведний
шлях, загартувати її віру, наповнити її душу святим духом. Душа плаче,
коли народжується пісня, і співає, коли пісня долітає до людей. Той
стан чулості неможливо передати словами. Його треба бачити на власні
очі, – коли з них капають сльози щастя. І якщо ти хоч раз побачив те
щастя на людських очах, то ти пропав. У хорошому сенсі цього слова.
Адже поезія – то невиліковна хвороба, бо тобі знову і знову хочеться
робити людей щасливими, хоч на ті декілька хвилин, коли звучить твоя
пісня. Люди тільки тоді її сприймають душею, коли вона щира і добра. Є
багато прекрасних поетів, але їх вірші ніколи не стануть піснями, тому
що в них від самого початку специфічно не закладений енергетичний
пісенний формат. Пісенні тексти мають бути написані так просто, аби
слухачеві нічого не залишалось окрім того, щоб насолоджуватись плином
музики і слова. Не має значення, що з’явиться первинно – мелодія чи
текст. Олександр ¬– „технократ” у своїй творчості і часто просто
ховається в музиці. Головне – якась незбагненна психологічна установка
на пісню. Той, хто творить пісню, має бути поетом, композитором,
художником, філософом, співаком, музикантом і ще багато ким. У такої
людини пісня буде приреченою на успіх. Хто вважає, що для цього
достатньо тільки таланту, той глибоко помиляється: потрібні воляча
працьовитість і терпіння. Адже під лежачий камінь вода не потече. Пісня
може народитися протягом однієї години, інколи потрібен день або й
кілька днів. Але і тоді вона ще "сира". Їй теж потрібен час, щоб
підрости, розправить крила і летіти до людей.
Бардівська пісня – вона, звичайно, програє високій поезії, але також має право на життя.
Іноді зустрічаєш чарівні рядки у віршах і жалкуєш, що це не пісня.
То чому б не створити на основі кількох строчок цього вірша красиву
пісню? Звичайно, можна! Так у творчій співпраці з поетами Тамарою
Журбою, Любою Барановою, Валентиною Кондратенко, Антоніною Корінь,
Володимиром Кузнєцовим народилися нові пісні.А іноді просто хочеться
написати те, чого не встиг зробити за життя твій собрат по перу.
Скажімо, колись у книзі спогадів матері Талькова Олександр прочитав, що
Ігор не написав жодної пісні своїй мамі. Так з’явилась ось ця пісня:
ВОЗВРАЩЕНИЕ ТАЛЬКОВА
Стихи Александра Лазарева, Сергея Есенина,
Игоря Талькова.
Маме Игоря Талькова
Его народ всегда, как Бога, ждал,
А он так долго шёл на эту сцену.
Он, словно песню, жизнь свою отдал
России-матушке коленоприклоненно.
Листая книгу, я хочу понять:
Чего ему от жизни не хватало?
Зачем он шёл на сцену воевать
И почему его та сцена расстреляла?
ПРИПЕВ:
Не знаю, как она сейчас,
О чём мечтает и жива ль-здорова,
Но я не мог, не мог не написать
Ей эту песню – маме Игоря Талькова.
Зачем крестовый нужен был поход?
Зачем вождям он не давал покоя?
Куда он звал обманутый народ?
Зачем, как колокол, будил страну родную?..
Теперь, крестом придавленный, лежит,
И, как Исус, распят без приговора.
А Русь в крестах всё так же будет плыть,
Терять сынов своих и плакать под забором.
ПРИПЕВ.
Палач не найден, и Талькова нет,
Но верю я: придёт поэт-мессия!
Он обещал, он нам ещё споёт
И хрипло скажет: "Я пришел к тебе, Россия!
Я завтра снова в бой сорвусь,
Но точно знаю, что вернусь,
Пусть даже через сто веков
В страну не дураков, а гениев.
И, поверженный в бою,
Я воскресну и спою
На первом дне рождения
Страны, вернувшейся с войны."
В Тулі проходить фестиваль, присвячений творчості Ігоря Талькова.
Туди і полетіла, як ластівка, ця пісня у власному виконанні Олександра.
"Життя без поезії – злочин" – сказав Михайло Коцюбинський.
Олександр завжди зачитувався його поетичною прозою. Не менш близькі по
духу йому і Тарас Шевченко, і особливо Сергій Єсенін.
Эх, Серега! Тебе ль не понять
Дух бродяги, продрогший от стужи.
К черту горести! Едем гулять!
Бог простит наши грешные души...
И фиалки прольются из глаз
На рубашки с весеннего ситца,
И синички под ветреный вальс
Будут в солнечном небе кружиться.
ПРИПЕВ:
И в час испытаний, и в праздник весенний
Приходит мне в душу Сережа Есенин.
И что там творится, и как мне живется –
Он сам все увидит, во всем разберется.
Пісенній творчості Олександра "стукнуло" вісім років. За цей час
написано більше 200-т, пісень, записано три диска: „Пісні з КГЗКОРу",
"Криворізька осінь". «Возвращение Талькова» ,(диски можна придбати в
магазині «Остапова скриня») вийшов з друку кольоровий фотопісенник
«КГОКОР 2007», який можна придбати в магазині «КНИГИ».Тепер Олександр
працює над четвертим диском пісень «Криворожаночка». Разом з Мариною
Бєловою закінчив роботу над альманахом «Сузір’я Долинщини» - збірник
пісень і віршів долинських митців, який скоро побачить світ у
видавництві «КОД», та мріє про фестиваль бардівської пісні на
долинській землі.
